Прочитайте дітям

РАДИМО ПРОЧИТАТИ:

1.«Лев, чаклунка й платтяна шафа» - Клайв Стейплз Льюїс 

2. «Дуже голодна гусениця" - Ерік Карл 

3. Цикл «Чудова п'ятірка» - Енід Блайтон 

4. «Вінні-Пух» - Алан Александр Мілн 

5. «Великий доброзичливий гігант» - Роальд Даль 

6. «Гаррі Поттер і принц-напівкровка» - Джоан Роулінг 

7. «Таємниця чарівного дерева» - Енід Блайтон 

8. «Вітер у вербах» - Кеннет Грем 

9. «Аліса в країні чудес» - Льюїс Керролл 

10. «Донька Груффало» - Джулія Дональдсон 

11. «Казки кролика Пітера» - Беатриса Поттер 

12. «Чарлі і шоколадна фабрика» - Роальд Даль 

13. «Матильда» - Роальд Даль 

14. «Таємничий сад» - Френсіс Еліза Бернетт 

15. «Кіт у капелюсі» - Доктор Сьюз 

16. «Твіти» - Роальд Даль 

17. «Містер Мен» - Роджер Харгрівз 

18. «Різдвяний гімн» - Чарльз Діккенс 

19. Цикл «Мелорі-Тауерс» - Енід Блайтон 

20. «Пітер Пен» - Дж. Баррі

 21. «Тьоья Бегемотя» - Юрій Бедрик

 22. «Мій друг Юрко Циркуль» -  Валентин Бердт

 23. «Віршів повна рукавичка» - Василь Голобородько

 24. «Зелена квітка тиші» Михайло Григорів

 25. «Чудове Чудовисько в країні жаховиськ» Сашко Дерманський

 26. «Казки П’ятинки» Дзвенислава Матіяш

 

 

 

 

 

Як Остін став хоробрим

 Зоряна Живка 

Малий Остін їхав у Луцьк.Їхав до своїх майбутніх людей.Остін — це чотиримісячне кудлате цуценя бернського зененхунда. Він схожий накумедного іграшкового ведмедика: руді панчішки, білий комірець, чорнаспинка й веселі веснянки на довгому носі. Мине кілька місяців і він виросте на великого, повного власної гідності пса, помічника й захисника для господарів.

Але поки Остін тихенько скавулів, прощаючись із мамою та сестричками. “Пам’ятай, ти належиш до старовинного шляхетного роду швейцарських вівчарок! Ти — лицар, захисник, помічник і втішитель. Коли людина, а особливо людське дитинча, плаче, твоє завдання — розрадити її. Коли в небезпеці — захистити. Коли заблукала — допомогти відшукати домівку... — казала йому на прощання мама, ніжно вилизуючи за вушком. — Ніколи ні за яких обставин ти не смієш вкусити людину — це ганьба, довічна ганьба для бернського зененхунда. Будь слухняний і вірний!..”
Тут прийшов мамин господар, одяг на Остіна новенький ошийник і мовив:
— Час прощатися. Рушаймо в дорогу! На тебе чекає нова сім’я!
Кожне цуценя шляхетного роду, відколи розплющить очі, готується та з нетерпінням чекає миті, коли вирушить у новий — свій! — дім, до родини, для якої стане другом і помічником. І все ж, так лячно залишати рідне подвір’я, маму, рушати в далекий світ!

А їхати було справді довго й дуже страшно: спочатку автобусом з хутора до міста — старенький автобус так неприємно гуде і смердить, аж у носі свербить. А вже в місті стільки нових невідомих запахів і незнайомих звуків!Потім гуркотливим трамваєм до залізничного вокзалу...

Але далі на песика з тонким чутливим слухом чекало найстрашніше — цілу ніч їхати потягом, який стукотить, грюкотить, і навіть буває гуде. Ох, страшно!

В купе крім Остіна і його опікуна ще їхали людська дитина зі своєю мамою. Хлопчик весь час плакав, нив й капризував. Його мама довго намагалася втішити чи заспокоїти малого, але марно...  “Це людське щеня так жалібно скавулить... Воно теж боїться...” — співчутливо подумав Остін.
Врешті решт, змучена жінка впала на полицю й заплющила очі. Синок її і далі палакав — він боявся стукоту коліс, гудіння потягу, і того, як швидо блимали за темним вікном ліхтарі. А ще сумував за своїм іграшковим ведмедиком, що лишився вдома. Проте був за малий, аби розказати про це мамі.

Остін добре відчув страх і сум людської дитини — адже кожне почуття пахне інакше. Нічого не треба казати — радість, здивування, розчарування... Мама давно їх навчила розрізняти людські запахи і навіть слова. Тут же — ціле купе було повне страху, вінн витав у повітрі, як дим. Цуцику теж хотілося заскавуліти. І він дуже співчував малому людському товаришу...
Але Остін знав: не можна довго плакати, боятися, сумувати чи капризувати, бо захворієш. Чим вище тримаєш хвіст, тим швидше втече твій страх — цю просту істину знають навіть найменші щенята, що тільки-но розплющили очі, а він, Остін, уже майже дорослий пес, шляхетний лицар, помічник, захисник і втішитель. Його собаче серце наполегливо йому шепотіло: “Ти маєш допомогти людській дитині!” Допомогти...
але як?

Досі Остіну ще ніколи не доводилося самостійно слухати своє серце й приймати рішення. Раніше він був малим щеням у великій зграї-родині, і поруч нього завжди була й мама, й нянька, й інші собаки-вихователі, які його вчили собачим законам і правилам, а ще купа братиків-сестричок, з якими так весело гратися, і навіть своя муркотлива киця... А тепер він ураз — за один день! — став дорослий, самостійний і відповідальний.

Хоч і страшно — аж до білої китички на хвості — страшно гуде потяг, страшно стукотять колеса, але внутрішній голос невпинно повторює: “Маєш зарадити, маєш потішити!"

І ось, щоб допомогти маленькій людині, Остін переборов свої страхи. Розправив плечі, підійняв, наче прапор, хвоста: “Я більше не боюся їхати потягом!”

А потім тихенько відійшов від ніг своєї людини — хоч це й надійний сховок від усіх жахіть! — на кілька кроків, наблизився до плаксуна, тихенько поклав на нього свою кудлату голову і праву передню лапу.

Жінка прокинулася й тихенько зойкнула — цей волохатий пес був ледь не вдвічі більший за її дворічного сина: а раптом то злий грізний собака, а раптом вкусить?.. Але чоловік, що віз його, приклав пальця до губ і прошепотів їй: “Не бійтеся! Будьте тихо: дитина зараз заспокоїться і засне!” Жінка не повірила, але стомлено зітхнувши, наважилася не проганяти Остіна.
За хвилину хлопчик намацав м’яке собаче хутро й погладив пса. Той кумедно подихав у відповідь — усміхнувся по-собачому, й замотиляв хвостом по підлозі. Від здивування малюк аж перестав плакати. Тоді пес по-дружньому лизнув його долоню і, змовницько підморгнувши, мотнув головою так, ніби казав: “Ну ж, тримай вище носа, як я — все буде гаразд!” Хлопчик засміявся і перестав боятися. Бо чого ж його боятися тих темряви, стукотіння й гудіння, коли поруч такий охоронець! Він усі страхи геть прожене!
Ще за кілька хвилин, все ще погладжуючи Остіна, малюк заснув. Потім заснули і його мама, і сам кудлатий цуцик, і його людина.
Тільки потяг не спав — чути було, як стукотять колеса, але їх уже ніхто не боявся...

0187843
Сьогодні
Вчора
За тиждень
Попередній тиждень
За місяць
Попередній місяць
Загальна
136
216
1230
185522
2828
4514
187843

Ваш IP: 54.167.40.159
Дата: 2018-02-17 21:11:36
Счетчик joomla
МОН України
Управління освіти
Інфо-центр
Освіта Рівненщини
Сайт педагогів-виховників
МОН України
Реєстрація в ДНЗ